Юлія Вротна. Три переклади з Мандельштама

by Diana

***
Морозяна весна. Безхлібний, дикий Крим.
Як був при Врангелі, такий же винуватий.
Земля у колючках, латки на дранті,
І знову той їдючий, кислуватий дим.

Розсіяна, проте, завжди чудесна даль,
Дерева, набубнявілі злегка бруньками,
Стоять чужинцями, і буйствує жалями
Й пасхальними дурницями мигдаль.

Природа не взнає лиця свого й думок,
І тінь страшенна з України та Кубані –
На повстяній землі у голоді селяни
Лиш хвіртку стережуть, закриту на замок…
Джерело

Меганом

Ще за горами асфоделів
Прозоро-нежива весна.
Насправді, поки є ще скелі,
Скрипить пісок, шумить вода.
Проте, душа моя вступає,
Мов Персефона, в круговерть,
І рук засмаглих не буває
У царстві, де панує смерть.

Чому ж човнові довіряєм
Погребних урн важку мертвінь
Й троянди чорні відпускаєм
На аметистову гладінь?
Душа до Меганому рветься,
Його туманної гряди,
І по схоро́ні повернеться
Вітрильник траурний сюди.

Як швидко плине у повітрі
Посутенілий хмар каскад,
Під місяцем літає з вітром
Лапатий чорний цвіт троянд.
І, птаха смерті навіжена,
Подібно траурній каймі,
Плететься пам’яті знамено
Вслід кипарисовій кормі.

Зашурхотіло опахало
Років, що пронеслися геть, –
Туди, де з безпросвітним шалом
В пісок зарився амулет.
Душа до Меганому рветься,
Його туманної гряди,
І по схоро́ні повернеться
Вітрильник траурний сюди.
Джерело

* * *
Безсоння і Гомер. Натягнуті вітрила.
Середину минув у списку кораблів:
Цей довгий виводок, цей потяг журавлів,
Що над Елладою колись розправив крила.

Мов журавлиний ключ в краї чужі, –
І піна на царях благословенна, –
Куди пливете ви? Наскільки без Єлени
Ахейські марять Троєю мужі?

І море, і Гомер спонукані любов’ю.
Послухати кого? І ось Гомер мовчить,
Вітійствуючи, мла морська шумить
Та підступає з гуркотом до узголов’я.

Джерело