Григорій Гонтарчук. Три переклади з Мандельштама

by Diana

***
Весна студена. Та безурожайний Крим.
Як і за Врангеля, завжди у чомусь винний.
Земля у колючках, в дірках ряднина,
І знову той кусючий, кислуватий дим.

Далекий горизонт розсіяний, чудний,
Дерева, набубнявілі бруньками трохи,
Мов волоцюги, й викликає жаль і стогін
Миґдаль пасхальний, вбраний до весни.

Природа вже свого обличчя не взнає,
Й химери з України та Кубані –
Голодні, по землиці ганчір’яній
Снують селяни: стережуть своє.
Джерело

«Меганом»
Далеко досить асфоделів
Прозоро-попільна весна.
Ще поки чутно справжні трелі,
І звуки хвиль сягають дна.
Та тут душа моя вступає,
Мов Персефона, в круг легкий,
І в царстві мертвих не буває
Краси засмаглої руки.

Чому ж в човнах лаштуєм труни,
Хоронячи себе у них,
І прикрашаєм з прахом урни
Ми вицвітом троянд сумних?
Душа летить в туманну хмару,
До мису Меганом гряди.
Вітрильник мій вдягнеться в траур,
Коли вертатиме сюди.

Як швидко хмари пропливають
Грядою тіньових гірлянд,
І чорні пелюстки літають,
Зірвавшись з вітром із троянд.
І, птаха смерті та ридання,
Плететься стрічки чорнота –
Великий прапор споминання
Позаду в траурі човна.

Печальне віяло – минуле,
Розкрилося у всій красі, –
Туди, де з темним шумом й гулом
Сховався амулет в косі.
Душа летить в туманну хмару,
До мису Меганом гряди.
Вітрильник мій вдягнеться в траур,
Коли вертатиме сюди.
Джерело

***
Безсоння і Гомер. Тугі вітрила.
Я до середини дійшов по списку кораблів:
Цей довгий ключ – це потяг журавлів,
Що над Елладою у давнину летіли.

Мов журавлиний клин у сторони чужі, –
Лоби царів запінені блаженно, –
Куди пливете ви? Скажіть нам, без Єлени
Що для ахейців Троя, для мужів?

Для згаданих любов – рушійна сила.
Наслідувать кого? І ось Гомер мовчить,
І море чорне, мовлячи, гудить,
До бильця підступаючи шумливо.
Джерело