Дар’я Дробна, переклад вірша Осипа Мандельштама “Меганом”

by Diana

Ще так далеко асфоделів
Весна сталево-кришталева.
Піски й донині шарудять,
А хвилі гріються насправді.
Вже тут душа моя вступає
До кола, наче Персефона,
Не віднайти у царстві мертвих
Чарівних загорілих рук.

Нащо звіряємо на човен
Нестерпність урни гробової,
Несемо свято чорних квітів
Ми над водою аметиста?
Моя душа туди воліє,
За мис, що криється імлою,
Вітрила чорні повернуться
Звідтіль опісля погребань.

Як швидко хмари пробігають,
Немов рядок від світла вільний,
Літають клапті чорних квітів
Під легкодумною луною.
Йде облямівкою скорботи
Птах голосіння і сконання.
Тодішнього флаг незміряний
За кипарисною кормою.

Невтішне віяло минулих
Років відкрито з шарудінням –
Там амулет посутенілий
В піску заховано на дні.
Моя душа туди воліє,
За мис, що криється імлою,
Вітрила чорні повернуться
Звідтіль опісля погребінь.
Джерело