Антон Головко, три переклади з Осипа Мандельштама

by Diana

***
Безсоння. Гомер. Цупкії вітрила.
Я ряд галер злічив до половини:
Сю довгу вервицю, сю низку журавлину,
Яка Елладу раз була накрила.

Мов журавлиний ключ на дальні рубежі, –
На головах владик божиста шумовина, –
Куди ви пливете? Єлена в тому винна,
Що Троя вам сама, Ахеї сторожі́?

І море, і Гомер – любов зрушає все.
Кого ж почую я? І ось Гомер мовчить,
І море піняве промовисто шумить,
І лютий рик мені у голови несе.
Джерело

***
Весніє холодно. Безхлібний, вутлий Крим.
Як був за Врангеля, і досі винуватий.
Хвоїна дóлі, дрантя у залатах,
Той же кислявий кусак-дим.

Ваблива, як раніш, розлита даль,
Дерева бруньками взялися аж до вроди,
Стовбирчать, як захожі, і так шкода
Заквітчаний, як великодній пшик, мигдаль.

Природа власного не пізнає лиця,
І постаті лячні Вкраїни і Кубані –
На повстяній землі зголóджені селяни
Пильнують фіртку, не рушачи кільця…
Джерело

Меганом
Ще асфоделі не цвітуть
У ясно-сіру провесíнь.
Ще жваво виявляють суть
Піняві хвилі, сипка рінь.
Моя душа тут заступає,
Як Персефона, в іскор рій,
Красу засмаглих рук змітає
У світі мертвих буревій.

Чому штовхаємо шаланду
Ми з прахом в моря круговерть
І чорну матову троянду
Святково кришимо на смерть?
Туди душа моя воліє,
За непрозорий Меганом,
Звідки вітрило майоріє
Чорним зажуреним крилом.

Як швидко хмари проминають
Густим затьмареним пасмoм,
Троянди злущені кружляють
Під неба вітряним серпом.
І, птаха смерті і виття,
Витріпує тужну ясу
Великий стяг пережиття
З-поза корми із циприсý.

І давниною шарудіє
Сумного віяла вельвет, –
Де з болем зойкає й тьмяніє
В піску заритий амулет,
Туди душа моя воліє,
За непрозорий Меганом,
Звідки вітрило майоріє
Чорним зажуреним крилом!
Джерело