Аркадій Штипель, три переклади з Осипа Мандельштама

by Diana

Всі переклади зроблені за виданням “Осип Мандельштам. Стихотворения. Переводы. Очерки. Статьи.” – Тбилиси, Мерани, 1990

***
Щось сон не йде. Гомер. Вітрил та вантів спів.
В реєстрі кораблів дійшов я середини:
Сей довжелезний ключ, сей вивід журавлиний,
Що над Еладою в часи давнезні сплив.

Навіщо пливете в чужинські рубежі?
На головах царів кипить божиста піна.
Як не Єлени стать, ті перса та коліна,
Що Троя вам сама, ахейськії мужі?

І море, і Гомер – все рух бере в любові.
Кого мені вчувать? І ось Гомер мовчить,
І море чорне так промовисто шумить
Та з гуркітом важким товчеться при зголов’ї.

***
До асфоделів ще неблизько –
Прозора весно, де твій крок?
Скипає хвиля, біла звістка,
Сіренький шарудить пісок.
І вже душа моя вчуває,
Мов Персефона, дальній звук,
І в царстві мертвих не буває
Таких легких засмаглих рук.

Навіщо з тліном довіряєм
Ми урну вітру та човну
І свято чорних руж справляєм,
Виходячи на глибину?
І душу тягне необорно
За ріг туманний Меганом,
Де з похорону човен чорний
Сплесне просмоленим крилом!

Як швидко хмари пробігають –
Рухливих кряжів темний дим,
І клапті чорних руж літають
Під вітром місячним сліпим.
І, птиця смерті та ридання,
Жалоба тягнеться з пітьми,
Й безмірний прапор спогадання
Спада, прип’ятий до корми.

І віяльце років з даремним
Шурхом розгорнуто туди,
Де амулет зі здригом темним
В пісок зануривсь край води,
І душу тягне необорно
За ріг туманний Меганом,
Де з похорону човен чорний
Сплесне просмоленим крилом!

СТАРИЙ КРИМ
Негріюча весна, Старий голодний Крим,
Як був за Врангеля – так само винуватий.
На дворах кунделі, на руб’ї свіжі лати,
Сіренький, як і був колись, кусливий дим.

Тієї ж далини виблискує емаль,
Дерева бруняться в садочку чи то в гаї,
Стоять, мов зайди, й жалість викликає
Вчорашнім дуром вкрашений мигдаль.

Свого природа не впізна лиця,
А привиди страшні – Вкраїни та Кубані…
Як в капцях повстяних зголоджені селяни
Пильнують фіртку, не чіпаючи кільця.