Ірина Коваль, три переклади з Осипа Мандельштама

by Diana

***
Безсоння. І Гомер. І напнуті вітрила.
У списку кораблів дійшов я середини:
Цей довгий вивoдок, цей потяг журавлиний,
Що на Еладою колись розправив крила.

Мов журавлиний ключ у чужокрайній шлях,
Куди пливете? По Єлену, бо без неї
Навіщо Троя вам тоді, мужі Ахеї?
Розкішна пінява на царських головах.

І море, і Гомер – кохання всім керує.
Кого ж бо слухати? І вже Гомер мовчить,
А чорне море, граючись, шумить,
І в узголів’ї моїм з гуркотом вирує.
Джерело

Меганом
Прозоро-сіра першоцвітів
Весна нескоро прилетить,
Та поки що, де правди діти,
Пісок рипить, прибій шумить.
Та ось душа моя ступає,
Мов Персифона, в коло дивне,
І в царстві мертвих не буває
Тих рук засмаглих і чарівних.

Чому ж довірили ми човну
Тягар цей урни гробової
Й вершимо свято маків чорних
Над самоцвітною водою.
За Меганом туманний нині
Моя душа нестримно рветься,
Й вітрильник чорний з погребіння
Сюди з-за нього повернеться.

Як швидко хмари пробігають
Неосвячéними горами
І чорні пелюстки літають
Над місяцем поміж вітрами.
І наче траурна завіса,
Ридань тяжких і смерті птах,
Понад кормою з кипарису
Предовгий в’ється згадок стяг.

І розгортається повільно
Те віяло минулих справ
Туди, де з темрявим тремтінням
Десь амулет в пісок упав.
За Меганом туманний нині
Моя душа нестримно рветься,
Й вітрильник чорний з погребіння
Сюди з-за нього повернеться.
Джерело

***
Весна така холодна. Безхлібний лячний Крим.
Немов за Врангеля, усе спокутує провину.
Колючки на землі, вся в латках одежина,
Той самий кислий дратівливий дим.

Така ж принадна далечінь сьогодні,
Загублені дерева в бруньках, й тільки жаль
Сьогодні викликає той мигдаль,
Увібраний у цяцьки великодні.

Своє обличчя вже не впізнає природа –
І тінь страшна Кубані й України,
Голодні села на землі-повстині,
Кільця не рухаючи, стережуть ворота.
Джерело