Надія Агафонова, два переклади з Мандельштама

by Diana

Меганом
Іще далеко асфоделів
Прозоро-сріберна весна.
Іще пісок шамтить, у скелях
Кипить у хвилях глибина.
Та ось душа моя вступає,
Мов Персефона, в сонця пруг,
І в царстві мертвих не буває
Чарівних і смаглявих рук.
Нащо суденцю довіряти
Важезну урну надмогильну
І свято чорних руж справляти
В бузкових водах молодильних?
Душа злітає понад брили,
За мис туманний Меганом,
І верне аспідне вітрило,
Лишивши долу вічний сон.
Як хутко хмари пробігають
Похмурим шерегом небесним,
І клапті чорних руж літають
Під місяцем, у вітрі щезлим.
І, птаха смерті і ридання,
Пливе у траурній ході
Широкий прапор споминання
На кипарисовій кормі.
І розгортається з шамранням
Як віяло, епохи сум, —
Туди, де з хованим здриганням
Зарито амулет в піску,
Душа злітає понад брили,
За мис туманний Меганом,
І верне аспідне вітрило,
Лишивши долу вічний сон!
Джерело

***
Холодна провесінь. Безхлібний тихий Крим.
Як був за Врангеля, не вичерпав провини.
На полі колючки, полатані свитини,
Той самий кислий і кусливий злегка дим.
Так само гарна далечінь у світлій млі.
Дерева, розбруньковані на малість,
Стоять, мов зайди, і нагадує про жалість
Мигдаль у глупій великодній мішурі.
Природа вже свого не впізнає лиця,
І привиди жаскі Вкраїни та Кубані —
На повстяній землі, у голоді, селяни
Пильнують хвіртки рип, цураючись кільця…
Джерело