Наталія Хаммоуда, три переклади з Мандельштама

by Diana

Безсонниця. Гомер. Цупкий напùн вітрил,
Я список кораблів зчитав до середини:
Цей довгий прùплідок, цей потяг журавлиний,
Що над Елладою піднявся в небосхил.

Як журавлиний клин до дальніх рубежів,—
На головах царів божественна шумùна, —
Куди пливете ви? Як би ж то не Єлена,
Що Троя вам одна, ахеянські мужі?

І море, і Гомер — керовані любов’ю.
Кого почуть мені? І, ось, Гомер мовчить,
І Чорне море красномовно так шумить,
З шаленим тріском підляга до узголов’я.
Джерело

Ще так далеко асфоделів
Прозоро-сіра весномить.
Іще насправді превесèло
Шупить пісок і брùж кипить.
Але моя душа ступає,
Як Персефона, в легкий круг,
А в царстві мертвих не буває,
Чарівних та засмаглих рук.

Навіщо довіряєм чòвну
Ми жбана* смертні тагарі,
І свято руж святкуєм чорних ,
На аметистовій воді.
Туди душа моя лиш рветься
За Меганом туманний мис,
Вітрило чорне повернеться,
Як погребуть мене колись.

Так швидко хмари пробігають
Похмурим ланцюгом горбів,
І клапті чорних руж літають
В промінні місячних вітрів.
І, птаха смерті і ридання
Вбереться чорним кісникòм
І стяг великий спогадàння,
За кіпарисовим рядком.

Розвернеться із шуркотанням
Вахля’р печальних літ усіх
Туди, де з жалісним здриганням
В пісок зарився оберіг.
Туди душа моя лиш рветься
За Меганом туманний мис,
Вітрило чорне повернеться
Як погребуть мене колись.
Жбан* – урна, глек, збанок.
Джерело

Весняні холоди. Безхлібний, бідний Крим,
Як був за Врангеля, тепер так само винний.
Земля у колючках, залатані свитини,
Такий, як був, їдкий кисленький дим.

Чудова, як завжди, розсіялася даль
Дерева бруньками налилися помалу
Стоять, мов привиди і викликає жалість,
Мов до Великодня заквітчаний мигдаль.

Природа вже свого не впізнає лиця
Жахливі тіні України і Кубані —
На повстяній землі упроголодь селяни
Вартують хвіртку не торкаючи кільця.
Джерело