Ластівка Польова, три переклади з Мандельштама

by Diana

Безсонна ніч. Гомер. Міць напнутих вітрил.
З переліку човнів здолав я половину:
Сей довгий виводок, сей поїзд журавлиний,
Що небокрай колись в Елладі затулив.

Як журавлиний клин в чужинні береги,
На царських чолах шум – богів благословення.
Куди ви пливете? Якби не та Єлена,
Що Троя вам сама, ахейські вояки?

І море, і човни, – все рухає кохання.
Кого ж дослухатись? І ось Гомер замовк,
А море хвилі чорні спінює руном
І в узголів’ї розбиває наостанок.
Джерело

Іще далеко асфоделів
Прозоро-сірий моріжок,
Поки що хвиля біля скелі
Кипить, шурхоче об пісок.
Та тут душа вступає легко
Як Персефона, в світ розлук,
І не буває в царстві мертвих
Засмаглих, пречудових рук.
Навіщо човен підіймає
Утрати смертної тягар,
І урна з прахом вислизає
Лазурній глибині у дар?
Душа моя за обрій лине,
За мис туманний Меганом,
Де після таїнства вітрило
Агатовим махне крилом.
Як швидко хмари пробігають
Грядою невиразних тіл,
І чорні пелюстки літають
Під тьмяним відблиском світил.
І, птах скорботи і ридання,
Жалобна стрічка на кормі, —
Знамено спогадів останніх
Простягнеться услід мені.
І розсипається із шерхом
Минулих літ сухий букет, —
Туди, де з трепетом померхлим
В піску згубився амулет.
Душа моя за обрій лине,
За мис туманний Меганом,
Де після таїнства вітрило
Агатовим махне крилом.
Джерело

Весна холодна. Крим безхлібний, боязкий,
Як був за Врангеля, такий же винуватий.
На стежці шпичаки, брудне з латками дрантя,
Все той же в’їдливий і кислуватий дим.
Так само чарівна далечини вуаль,
Дерева з тільки-но набряклими бруньками
Стоять чужинцями, і вартий співчуття лиш
Святковим глупством причепурений мигдаль.
Природа вже себе не може віднайти,
Жахливі привиди Украйни і Кубані —
На повстяній землі замучені селяни
Ворота стережуть, не сміючи ввійти…
Джерело