Дмитро Григорашенко, два переклади з Мандельштама

by Diana

Безсоння знов. Гомер. Напнулися вітрила.
Я список із човнів пройшов до середини:
Цей довгий виводок, цей потяг журавлиний,
Що над Елладою летів колись мрійливо.

Як журавлиний клин в незвідані краї, –
І царські голови вкрива священна піна, –
Куди ж ви пливетЕ? В Єлені лиш причина.
Що Троя вам одна, ахейські вояки?

І море, і Гомер залежать від любові.
Та слухати кого? І вже Гомер мовчить.
І море чорне, завиваючи, шумить,
До узголів’я пробираючись поволі.
Джерело

Холодна ця весна.
Безхлібний, тихий Крим.
Як і за Врангеля, –
Такий же винуватий.
Колючки на землі,
Лахміття вкрили лАтки.
Той самий кислий та кусючий дим.

Прекрасні, як завжди, простори вдалині,
Дерева, що бруньками знову вкрились,
Стоять, мов диваки, що просять дати милість.
Мигдаль вкрашають Великодні дні

Природа не взнає своє лице.
І тіні смерті з України та Кубані –
На повстяній землі
Змордовані селяни
Ворота стережуть,
Не рухають кільце.
Джерело