Діана Копйова. Три переклади з Мандельштама

by Diana

* * *
Безсоння. І Гомер. Натягнуті вітрила.
Я списку кораблів подужав половину:
Сей незліченний стрій, сю зграю журавлину,
Що над Элладою у давні дні злетіла.

Мов журавлиний ключ в чужиї чужини, —
На головах царів божиста біла піна, —
Коли б не богосвітлая Єлена,
Що Троя вам сама, ахейськиї сини?

І море, і Гомер — у всьому рух любові.
Кого ж дослухатись? І ось Гомер мовчить,
І море чорне, велемовлячи, шумить
І з тяжким гуркотом сягає узголов’я.
Джерело

Меганом

Ще так далеко асфоделів
Весни прозоро-сірі дні.
А поки б’ється серце в тілі,
Вир хвиль і блиск піску на мілині.
Але душа моя ступає,
Як Персефона, в легкий круг,
Та в царстві мертвих не буває
Привабливих, засмаглих рук.

Чому ж човну ми доручаєм
Сумний тягар могильних урн
І свято чорних руж зчиняєм
Над аметистом водних струн?
Туди душа моя воліє,
За мис імлистий Меганом,
І чорний парус пломеніє
Вертаючись із похорон.

Як швидко хмари набігають
Грядою тьмяною вночі,
І попіл чорних руж кружляє
На вітряного неба тлі.
І, птахи смерті і туги,
Волочаться скорботною каймою,
Безмежних спогадів стяги
За кипарисною кормою.

І розкривається із шепотінням
Років минулих віяло смутне, —
Туди, де з темряви тремтінням
В піску розтанув амулет,
Туди душа моя воліє,
За мис імлистий Меганом,
І чорний парус пломеніє
Вертаючись із похорон.

Джерело

***
Холодна провесна. Розгублений, безхлібний Крим.
Як і за Врангеля, такий же винуватий.
Колючки на землі, на руб’ї лати,
Все той же кислуватенький, кусливий дим.

Чарівна й досі ця імлиста даль,
Дерева, ледве вкритиї бруньками,
Стоять, мов зайди, й серце крає
Пасхальним глупством розцяцькований мигдаль.

Природа тут не впізнає свого єства,
І тіні страхітні Украйни та Кубані —
На повстяній землі голодниї селяни
Пильнують хвіртку, й чути гавкіт пса.
Джерело