Ольга Тарасова. Три переклади з Мандельштама

by Diana

***
Безсонна ніч. Гомер. Тугих вітрил могỳть.
Я список кораблів здолав до середини:
Цей довгий виводок, цей поїзд журавлиний,
Що над Елладою колись піднявся в путь.

Як журавлиний клин в нерідні рубежі, –
На головах царів божéський шум шалений, –
Куди пливете ви? Коли б то не Єлена,
Що Троя вам одна, ахейськії мужі?

І море, і Гомер – керуються любов’ю.
Кого ж послухати? І ось Гомер мовчить,
І море чорне все витійствує, шумить
І з важким гуркотом повзе до узголов’я.
Джерело

Меганом

Ще десь далеко асфоделів
Сіро-прозориста весна.
Насправді поки, як в пустелі,
Шамтить пісок, хвиль дивина.
Та тут душа моя вступає,
Як Персефона, в легкий круг,
І в царстві мертвих не буває
Чаруючих, засмаглих рук.

Човну навіщо довіряєм
Ми урни з прахом вáжку тінь,
І свято чорних руж справляєм,
Де аметистова гладінь?
Туди душа моя все рветься,
За мис туманний Меганом,
І після тризни повернеться
З вітрилом чорним над човном.

Як швидко хмари пробігають
Похмурим скупченим рядком,
І пластівці троянд літають
Під вітряним молодиком.
І, птаха смерті й голосіння,
Тріпоче в траурній пітьмі
Знамено пам’яті й сумління
На кипарисовій кормі.

І розкривається журливо
Вахляр сумних років-тенет, –
Туди, де похапцем тремтливо
В пісок зарився амулет,
Туди душа моя все рветься,
За мис туманний Меганом,
І після тризни повернеться
З вітрилом чорним над човном.
Джерело

***
Весна холодна. Страх, безхлібний Крим.
Як був за Врангеля, такий же винуватий.
Колючки на землі, на лахманинах латки.
Той самий ки́слявий, їдкий кусючий дим.

Так само гарна, у легких серпанках даль,
Дерева, бруньками набрякнувши на малість,
Стоять пришельцями, і викликає жалість
Вели́коднім глупствóм прикрашений мигдаль.

Природа власного не впізнає лиця,
Й жахливі тіні України та Кубані –
На повстяній землі голоднії селяни
Чатують хвіртку, не чіпаючи кільця…
Джерело