Пабло Неруда. Ода вину

by Diana

Переклала Леся Сташків
Джерело

Вино як колір дня,
вино як барва ночі,
вино синюшності
відтінок й крові тон,
вино
зіркове немовля
землі,
гладке
як лезо від меча,
ніжніше доторку
коханця оксамиту,
вино, закручене у мушлі лабіринт
і вільне,
любляче
й морське
і не вмістѝть тебе в єдиний келих,
пісню чи людину,
ти хор, ти в єдності,
взаємність ти.
Тому що можемо знайти тебе
у вічних спогадах
часо̀м;
враз хвилею несе нас
від могили до могили,
ти каменяр старих гробниць,
ми ж сльози
мимовільні ллєм;
в весняному
убра̀нні
інше ти,
кров запульсує в бруньках,
вітер в танець день поманить,
в твоїй душі
у невмирущій
сліду не лишає.
Вино
закрутить вѐсну й радість
паростком на зѐмлю проростає
і стіни, мури рушить
і провалля засипає,
народжується пісня.
Бард її співає,
Природа дика,
глек вина
і ти зі мною поруч.
Дозволь цьому̀ вину
торкнутись губ і
розпалить собою
ще й поцілунок нашої любові!

Кохана, раптом
вигини твого стегна
мені бокал вина
наповнений по вінця нагадали,
а грудь твоя як спіле гроно,
твій сосок як виноградина одна
і промені ігристого вина
в волоссі бавляться,
твій пупець як печать воскова
на барелі цього вина,
любов твоя невѝчерпністю
вічного напою наповнить величчю
мене земною.
Вино – щось більше ніж життя,
тепло вогню,
ніж поцілунок,
ніж любов,
ти та̀кож
у братерстві,
в поміркованості плоті,
напівпрозорість
і багатство квітів ти,
люблю я мудрість світла
у вині на сто̀лі,
коли гово̀рю.
Пий його
і не забуть, що
в кожній краплі золота,
у кожному топазному бокалі,
над черпаком багряного вина
почаклувала осінь
щоб наповнити той барель.
Допоможи нам темним
у своїм щоденнім ритуалі,
згадавши землю і повинності свої,
оспівувати одою цей трунок.