Марек Бєньчик. Старий Телеграф

by Diana

Переклад Наталії Бельченко
Джерело

Подеколи одна пляшка йде з нами чи за нами ледь не півжиття. Немов той кузен з Америки: з’являється раз на кілька років, після чого зникає, і ми забуваємо про неї до миті, коли знов постукає в двері. Кажу «одна пляшка», але цього разу йдеться про дві. Дві пляшки «Старого Телеграфу» 1998 року.
Ото було шаленство! Французькі знавці вихваляли цей рік у Шатонеф-дю-Пап з ентузіазмом єрихонських труб, що й померлого піднімуть (тепер сурмлять про 2016 рік, найвидатніший принаймні за останню чверть століття). Мене не треба було вмовляти – я був чутливий до таких звуків. І почав бігати по магазинах в такт їхній бадьорій мелодії: тут купити Ch. La Nerthe, там облизнутися на жахливо дороге Ch.de Beaucastel. Але насправді була єдина ціль: Domaine du Vieux Télégraphe, оголошений критиком Беттаном* і його колегами вином року. Ціна була смішною, як на теперішній час, – приблизно 30 євро. Саме стільки здатна була внести в якості приданого моя дівчина, яка мешкала тоді в Парижі та не могла знайти постійної роботи. До Варшави я повернувся без «Старого Телеграфу». Не знайшов його під час свого недовгого перебування в Парижі, але попросив кохану, аби у вільну хвилинку трохи повешталася від магазину до магазину, адже піші прогулянки добре впливають на нерви безробітних.
Кохана перейнялася місією і одного чудового дня залишила на моєму автовідповідачі повідомлення, що знайшла пляшку. Я перетелефонував їй о третій годині ночі зі словами, що нам необхідна (життєво, для космосу, для Міста Золотого, яке могли би разом збудувати) друга пляшка, врешті-решт людині не обов’язково їсти щоденно.
Одним словом, зробився я власником двох пляшок Vieux Télégraphe 1998. А це – на замітку тим, хто щойно народився – один з головних маєтків у Châteauneuf-du-Pape; його найважливіші виноградники знаходяться на плато Ля Кро, хрестоматійному для апелласьону**, адже саме тут славнозвісна червона галька, геологічна візитівка регіону, зустрічається в найбільшій кількості.
Ну, бувайте!
Як це бувайте?
А пляшки, а «Старий Телеграф»?
Першу я відкрив через десять років, мабуть, у 2008-му. Вино розчарувало нас неймовірно, бо відгонило старим зубром і було різким на смак. Розчарування виявилося настільки сильним, що я витіснив за Фрейдом «Старий Телеграф» і просто забув про другу пляшку.
Минали роки, змінювалися уряди, росли або зникали ліси, висихали або розливалися ріки, життя йшло своїм звичаєм або поза ним, з’являлися нові пляшки та нові мрії, переважно бургундські, «шатонефи» я пив усе менше та – з незначними винятками – без особливого бажання. Стільки алкоголю та солодощів у молодості, а чим далі, тим гірше… За кілька днів до свят розмовляли ми з колегами про цей непростий все ж таки апелласьон, знову вирішували, коли найкраще пити це вино: одразу, через кілька років? Віктор приніс дві пляшки початку століття. Знамените Pegau було непогане, але ентузіазму не викликало, друге, Cuvée La Côte Ronde від Поля Отарда, не менш знамените, втратило будь-яку чарівність, якщо й мало її колись (аж 50 відсотків винограду сорту Сіра, бо такою була пропаркерівська*** мода, але забагато Сіра для шатонеф – не добре).
Ну, па-па!
Як це па-па? А друга пляшка «Старого Телеграфу»?
Урочистий передріздвяний вечір я мав провести в товаристві бидгощських друзів, які самі виробляли вина в гарному надвіслянському Козельці. Ну, ви в курсі, найважче вибрати щось із собою, я ніяк не міг вирішити, поклав до багажника пару пляшок бургундського і не знав, що ще; залюбки доповнив би їх старим бордо, але ж його вже ніхто не хоче пити. Дивлюсь, думаю, вагаюсь, – аж раптом погляд падає до темного кута, а в ньому причаївся, мов забутий кіт, «Старий Телеграф». Раз – і в дамках! Викину з голови, хай не тільки я розчаруюсь.
Нарешті ми його відкрили… Прощавай, бургундське, прощавай, бордо – вино було чудове! Зубр уже давно втік із нього на білоруський бік Біловезької пущі, з-під його туші зринули витончені аромати фруктів та конфітюрів; непомітний алкоголь, складний букет, тобто прекрасна постать аристократичного пана чи пані в розквіті сил. Пригублювали ми, розкошували, і знову хотілося всього, і знову ніщо не лякало.
Коло замкнулося, повернувся я думками до тих років на зламі століть, до паризьких полювань за відомими пляшками, до нічних телефонних дзвінків… Все це – не намарне.
Коли я був малим хлопчиком, батько недільним ранком вмикав собі до яєчні радіо. Працювала там тільки одна програма. До 9.50 лилася музика, а о десятій годині з динаміка лунав елегійний немолодий голос. Усний фельєтон для солдатів у військових частинах, дещо схожий на проповідь, який закінчувався єдиним незмінним реченням: «Говорив ваш старий ветеран». Дуже мене захоплювало тоді це речення.
З Новим роком, бажаю багато нових пляшок у дружньому колі, більше здивувань, ніж розчарувань!
Говорив ваш «Старий Телеграф».
2 січня 2019

Коментарі перекладача:
* Мішель Беттан — французький винний критик номер один.
** Апелласьон — виноробний район з унікальними географічними умовами і чітко встановленою технологією виробництва із сукупністю вимог до того чи іншого вина.
*** Роберт Паркер — один з провідних американських та світових винних критиків.