Росс Андерсен. Таїнственність вина (уривок)

by Diana

Переклала Христина Медвідь
Джерело

Вино — це еліксир, чудодійний напій, який змінює подобу того, хто його споживає — не дивно, що навіть найзатятіші секуляристи вважають його священним

Одразу ж зізнаюся, що я не є винним критиком. Ви можете розраховувати на те, що в моєму домі завжди знайдеться кілька пляшок вина, однак я не зберігаю їх у винному погребі чи спеціальному холодильнику, та й окремих келихів для білих і червоних сортів у мене немає. Мені відома техніка й етапи дегустації — я не перехиляю келих залпом, як чарчину текіли. Натомість підношу його до світла й любуюся тим, як промені проходять крізь моє вино, мов крізь вітраж. Я пильно вивчаю колір напою, покручую його в келиху, а відтак занурюю в нього ніс і роблю глибокий вдих. І коли врешті мою ротову порожнину заливає хвиля смаку, я сумлінно намагаюся розбити його на складники. Усілякі винні «експерти», одначе, завжди наводили на мене нудьгу. Це доволі примітивний лакмусовий папірець, але якщо ви крутите носом перед пляшкою найкращого вина з мережі супермаркетів Trader Joe’s, то швидше за все, нам із вами не по дорозі.
Коли на перших порах подружнього життя ми з дружиною жили в Сан-Клементе, пляжному містечку в Каліфорнії, я був завсідником місцевого винного бару. «Тосканський» декор закладу був дещо перенасичений, як на мій смак, але ціни на вино тут були цілком прийнятні, а власник — завжди охочий перекинутися слівцем. Стоячи за стійкою бару, він розповідав нам історії про свої відвідини чилійських та новозеландських виноградників, а ще в нього була славна популістська жилка. Коли хтось із відвідувачів починав ремствувати на вино, він закочував очі догори й видавав: «Розслабтеся, це ж всього-на-всього напій».
Тут він, звісно, був неправий. За всю свою історію, яка налічує вже понад 8000 років, вино ніколи не було просто напоєм. Найдавніші з відомих нам виноробів жили в Східній Грузії, знаменному місці в історії нашого виду. Саме в Східній Грузії було віднайдено найстаріші в Європі залишки людиноподібних. Це була група черепів, яким налічується понад 1,8 мільйонів років. Усіх їх викопали в Дманісі, території, що лежить приблизно на середині шляху між Чорним та Каспійським морями, на смузі землі, що сполучає Середній Схід із Євразією. Ці черепи є свідченням того, що Східна Грузія була одним із перших привалів у великій пригоді людського роду, поході тривалістю в 2 мільйони років, який вивів людство з Африки до найвіддаленіших куточків планети Земля.
Значно пізніше, вивільнившись з-під криги Льодовикового періоду, Східна Грузія стала одним із перших ландшафтів, який перетворив людей у землеробів, вкарбувавши свою родючість у їхню свідомість. У 2002 році команда археологів викопала фрагмент кераміки на неолітичному об’єкті, який має назву Шулавері, всього за 30 миль на схід від дманіських черепів. Черепок із затверділої глини містив біохімічні сліди вина, які свідчать про те, що Шулавері був одним із перших землеробських Едемів, домівкою Vitis vinifera, виноградної лози, яка звивається по деревах і трельяжах, приманюючи рясними гронами своїх воістину чудесних плодів.
Походження виноградарства залишається для нас таємницею. Згадки про вино ми знаходимо ще в найдавнішому відомому нам літературному творі, «Епосі про Гільгамеша», однак там не вказано, звідки воно взялося. Мовчать про походження вина і давні єгиптяни, хоча нам відомо, що в Стародавньому Єгипті воно символізувало кров, а в гробниці Тутанхамона виявили 26 барилець цього напою, на кожному з яких було вказано виноторговця, виноградник та рік врожаю. Біблія приписує насадження першого виноградника Ною, однак тут ми теж не знайдемо жодних відомостей про те, що надихнуло славнозвісного п’яницю на ферментування винограду.
Більш інформативною в цьому сенсі є легенда про Джамшида, великого міфічного царя Персії, який, згідно з переказами, запасся якось горщиками винограду, щоб мати змогу посмакувати плодами взимку. Із настанням холодів цар Джамшид вирішив дістати свої ласощі. Яким же було його розчарування, коли замість жаданих ягід він побачив розтріскані шкірки та шумовиння соку. Запідозривши, що тут не обійшлося без чаклунства, цар заявив, що виноград отруєно й суворо заборонив своїм придворним куштувати шиплячу суміш. Аж ось, однієї ночі недужа наложниця наткнулася на дивну рідину і, прийнявши її за ліки, випила. Невдовзі після цього дівчина втратила свідомість, однак уже наступного ранку прокинулася повністю здоровою.
Ця історія відображає давнє переконання, буцімто вино — це еліксир, але водночас говорить дещо і про сам виноград: упродовж багатьох віків вважалося, що цей плід наділений чудодійними властивостями і здатний перетворювати воду у вино. Кажуть, що перше чудо Ісуса Христа, здійснене на весіллі в Кані Галилейській, полягало саме в цьому. Але тоді як Ісус для утворення вина скористався водою з кам’яних глеків, виноградна лоза бере вологу із землі, використовуючи коріння, яке може сягати до 20 футів углиб ґрунту. Згодом цю вологу підсолодять сонячні промені, а утворений у результаті сік накопичиться в легко проколюваних кульках — заманливих ласощах для пташок і звірів, які опісля рознесуть виноградне насіння по всіх усюдах. Однак не всі виноградини будуть з’їденими. Деякі з них опадуть на землю й будуть розчавлені під ногами, вивільнивши м’якоть із покритої тонким шаром дріжджів шкірки. Дріжджі проникнуть у сік, дрейфуватимуть у ньому мікроструминками й очищатимуть його від цукру, який спалюватимуть, щоб отримати енергію, спричинюючи справжню біохімічну пожежу, що замість викидних газів вивільняє алкоголь.
Це, звісно, ще та дивовижа, однак чародійство алкоголю вражає навіть більше, адже перемінює те, що в усьому всесвіті поки що залишається для нас найбільш (в метафізичному сенсі) невловним: людську свідомість. Після того, як алкоголь, що міститься у вині, прокладе собі шлях до нашого нутра, попестивши наші смакові бруньки запаморочливою сумішшю цукру, кислот і танінів, він вільно, мов неприкаяна примара, проходить крізь стінки нашого шлунка. Опинившись у кровотоці, він прямує напростець до мозку і завиграшки просочується крізь захисну мембрану. Уже невдовзі він витатиме серед нейронів, ледь помітно сповільнюючи зв’язки між ними. Як нам відомо з безміру різноманітних заборон, і стародавніх, і сучасних, дія алкоголю може бути небезпечною й навіть смертоносною. Однак за належних умов і в правильній кількості він може додати людським відчуттям іскри, а також намалювати німби навколо голів осіб, з якими ми ламаємо хліб.

Про те, наскільки наша культура цінує вино, красномовно свідчить його вартість, а також витончені келихи, з яких ми його п’ємо: з тендітного скла та з кришталевою основою. А проте, нам важко сказати, як до цієї дивовижної субстанції ставилися перші фермери. Давні винороби декорували посудини для вина різними символами, однак з віками ті зовсім стерлися. Хоча, одна підказка до нас усе-таки дійшла — черепок зі Східної Грузії віком 7000 років, на якому викарбовано гроно винограду та схематичне зображення людини. Виглядає, що людина знаходиться під гроном, а її руки підняті вгору, з чого можна зробити пропущення, що вино від самого початку вважалося божественним. На жаль, різьба надто груба та стерта, щоб можна було щось однозначно стверджувати. Зате ми можемо із певністю сказати ось що: усі розбірливі символи, які ми знаходимо поряд із вином — на стародавніх глечиках чи в текстуальних закутках людської пам’яті — практично завжди пов’язують вино з богами. І навіть сьогодні, за три століття після епохи Просвітництва, варто як слід придивитися, і ви побачите, що виноградна лоза досі тісно сплітається з метафізикою.