З сербської поезії

by Diana

Переклала Ніна Макуха

Десанка Максимович
Джерело

МІСЯЧНЕ СВІТЛО

Місяць блукає навколо,
Окрайцем стріхи котиться до нас,
Наповнюючи сріблом час і
Засклені боки віконних шиб.
Я пила його світло часто,
Коли тішилась чи горювала.
Вип’ємо, друже мій, і тепер
Коли вікна розкриті як крила
Ти зрозумієш, що старе вино у кубку,
Не таке солодке як здається згори.
Вип’ємо, адже ніч така коротка.

Вип’ємо, мій друже разом
цей опівнічний напій,
і ти пізнаєш всі мої думки,
коли спорожніє кубок.

І стануть прозорими для тебе
моя душа і очі;
ти заглянеш глибоко в серце,
аж до його неспокійного дна.

Слова прийдуть самі по собі
і зарум’яняться щоки;
а місяць, старий корчмар
сміятиметься із темряви лісу.

Слободан Маркович
Джерело
ЧАШІ

Вони останніми залишаються посеред столу.
Іноді повними сміху, інколи наповнені болем.

Краплина вина, що залишилась на дні
Віщує у темряві долю запізнілого гостя.

А на підлозі, сива як вицвіле сіно,
Мріє про своє вино розбита чаша.

Чаші прагнуть розвіяти смуток, що вріс у підлогу,
Не бажають уламком скла розбризкати світанок.
І як світанок, окроплені новим вином,
Вони б не шкодували, що розбилися.

А небо все ширше. Новий день сидить край столу,
Блідий від сміху, кривавий від болю.