Марек Бєньчик. Скупий я та знервований

by Diana

Переклала Маріанна Восковнюк
Джерело

Подібно як Жан-Жак Руссо́, один з духовних батьків Французької революції, відомий своєю ощадливістю та жорстокою поведінкою в салонах, я скупий та знервований.
Руссо говорив про антиегоїстичну функцію вина: вино формує центр сімейного кола, виховує ідею спільноти, групи та колективу. Вино – це символічна матерія, символічна рідина, яка розчиняє особистий егоїзм на користь групового співіснування. Жан-Жак говорить, що вино виконує функцію соціального об’єднання, інтеграції. Натомість самотнє споживання вина є ознакою соціального відторгнення, неприродним та збоченим задоволенням. У полеміці з енциклопедистами, найбільш повно вираженій у листі до д’Аламбера, Руссо протиставляє ідею театру, який вони хочуть створити в Женеві, ідеї бесіди за вином простих швейцарців. Для нього театр – це місце розлуки, в якому кожен ізолюється, замикається в собі і «забуває про друзів, сусідів, родичів». Спільнота навколо їжі та вина має більшу освітню цінність, вона вчить нас думати про інших; до того ж (Руссо, завжди тверезий і навіть у стані сп’яніння розсудливий і розважливий, ніколи не забуває про соціальну терапію, його ідею фікс) захищає від переступу, запобігає поганим вчинкам, що виникають через почуття самотності. Вино, спожите в надлишку, на жаль притлумлює розум, але не чинить злим. «Якщо потрібно, дозвольмо провести ніч розпиваючи вино тим, хто за інших обставин провів би її у злих діяннях».
Ідею вина суспільного, солідарного пізніше підхоплює Бодлер. В одному з фрагментів його прози вино у пориві натомленого, можливо, трохи ядучого, гностичного жалю звертається до людини так: «Я це надія вихідних. Завдяки роботі бувають щасливі дні, а вино робить щасливими неділі. За родинним столом, із закачаними рукавами, обпираючись ліктями, будеш мене голосно хвалити і звісно будеш щасливий. Я запалю вогники в очах твоєї старої дружини, супутниці буденних клопотів та найдавніших сподівань. Я зроблю її погляд чуйнішим, а у зіницях зблисне вогник молодості. А твоєму сину – твоєму блідому віслючку, запряженому як кінь до кирата – я поверну прекрасні кольори, які він мав у колисці, я буду для цього нового атлета життя олією, котра зміцнювала мускули давніх поетів». Вино у Бодлера часто стає до бою з розбурханим злиденним існуванням; займається герменевтикою і терапією поразки.
Цікаво, що дуже схожу соціальну роль що й Бодлер та Руссо визначають вину багато сучасних поціновувачів його культури – лікарі, соціологи, психологи. Наприклад, Мішель Монтіньяк, шанований французький лікар та автор, майже дослівно повторює ідею родинної терапії Бодлера та Руссо у книжці «Пий вино, щоб бути здоровим»: «Наш підхід до вина – це мистецтво, що перебуває під загрозою зникнення, і я вважаю, що моя боротьба полягає у захисті спадщини. Необхідно повернутися до науки вина, щоб мати можливість оцінити його та регулярно куштувати у розумних кількостях. Вино варто поважати і слідувати певним ритуалом. Наприклад, гарна пляшка до неділі повинна зберігатися в певному місці в будинку (льох, спеціальна шафа), де воно спокійно зберігатиметься і це надасть вину ще більшої цінності […] Саме вдома, в сім’ї, молодим людям слід прищеплювати культуру вина. Інакше ви знаєте, що відбувається: позбавлені справжньої культури ініціації […] вони будуть пити міцний алкоголь у вихідні дні».
Для Жан-Жака виховання культури вина було хоч і одним із багатьох, але окремим і важливим педагогічним завданням. Еміля, героя його освітнього трактату, вчать, як розпізнавати підроблені вина; Юлія, з відомого роману «Нова Елоїза» критикує Сан-Пре за те, що той занадто часто припадає до пляшки, але сама виробляє вино і випитий перед смертю келих дозволяє їй нарешті зізнатися в коханні. У Руссо, певна річ, немає ніяких вишуканих вин. Усі п’ють невигадливе, звичайне (bon petit vin) вино, з місцевих пивниць, котре з огляду на загальну доступність не є причиною економічної дискримінації. І винний егалітаризм незабаром стане одним із революційних постулатів. У 1791 р. Національна асамблея Франції скасувала акциз на червоне вино, яке відтоді стало демократичним та республіканським напоєм (на відміну від білого вина, що несе клеймо аристократизму та королівської величності).
Себастьян Мерсьє, демократ мистецтва, писав у 1790 р. в революційному запалі: «Багатії! Що ви робите зі своїми вишуканими винами? Ви їх ковтаєте, але не смакуєте. Подаруйте їх дітям мистецтва; їх келихи розігріються; з них народиться кілька хороших рядків, і вам, хто нічого не робить, пробачать частину гріхів».
На жаль, у демократичній Польщі ми не можемо собі дозволити такий почастунок: ціни на вино є одними з найвищих у світі; а після одного погляду на винні картки в наших ресторанах у іноземців випадають контактні лінзи з очей.
Скупий я та знервований, і у пасії вистукуючи по клавіатурі, пригадую слова Жан-Жака та інших скеровані до вельмишановних міністрів податків та акцизів (ви хоча б знаєте, що п’єте на зустрічах в посольстві? «Ви їх ковтаєте, але не смакуєте»); про занадто дорогі ресторани; про супермаркети, які нічого не роблять для поширення хорошого вина (а іноді нахабно продають у відділі “алкоголь”, а не у “побутова хімія” вина бридкі, напівсолодкі, але з красивою назвою – наприклад, “Лицар Ронсеваля” – помиї з усіх риштаків Франції, які мають із вином стільки ж спільного як, скажімо, калюжі із супом). Скупий я та знервований, але я заспокоююся, коли опиняюся в дружньому, демократичному колі і бачу ваші осяяні надією обличчя: так, настане день, коли ціни на хороші, звичайні вина не перевищуватимуть ціну за півлітра, коли з хмар над нашими головами почнуть падати краплі медоку, бургундського та найсолодших вин сотерн в наші порожні келихи. Так, такий день настане.