Клаус Ріфб’єрґ. Радість у вині

by Diana

Переклала Ірина Папа
Джерело

Більшість дітей не любить вино та спиртові напої. Я теж їх ненавидів в дитинстві. Проте важко було залишатися осторонь, бо це подобалось дорослим. Здавалося, ніби вони збільшувались під час пиття, не лише їхні голоси піднімалися, їхні тіла також ніби розширювались. Зрештою вони заповнювали всю кімнату. Потім вони заходили в іншу – і випивали далі.
Правда, завжди щось залишалось осторонь. Щось дивне було в цьому. Тепер, коли їм так сподобалось і, мабуть, не вдалося насититися, чомусь на дні склянок завжди щось залишалося? Можливо, це було для того, щоб продемонструвати свою перевагу, а може, ввести когось у спокусу. З цього, мабуть, починається захоплення у більшості людей: із краплин.
Важко сказати, чому тоді не я міг призвичаїтися до цього. Принаймні, я все ще можу згадати абсолютно неприйнятний запах, який висів над келихами, як отруйний газ. Адже не тільки порожні склянки виносили, але й заповнені попільнички. І чого тільки там не було! Золоті мундштуки для сигарет з відбитками помади, четвертинки сигарет, що виблискували як мило від слини та нікотину, сигаретна трубка з напівзгорілим картонним тримачем. Висячий неприємний запах над вином, дубильна кислота якого поколювала рот, як тільки хтось його куштував.
Навколо все було сповнене очікувань. Дитина із шматком смаженої свинини та жовтою «шипучкою» намагається розгадати таємницю дорослих. Вони видаються їй дивними, а те, що вони роблять за столом, ще дивнішим, навіть незрозумілим. Чому вони переймаються чимось, що є несмачним, чому вони стають щасливими від цього? Чому діти не можуть це пити? Чому заборонено заходити до захаращеної кухні з дверима, які відкриті до смітника і того коричневого мішка кави, який валяється біля умивальника?
Звичайно, тут на кону божественна хитрість. Заборонене завжди манить, і вам доведеться пройти безліч неприємностей і труднощів, доки ви це спробуєте. Так само як з сексом. Винагорода велика, без сумніву, можливо, навіть більша, коли справа стосується вина. Стріндберґ1 розумівся на цьому. На питання про життєвий досвід та те, що принесло йому найбільше задоволення, він відповідав: «Вино і робота». Варто зауважити, що саме вино стоїть на першому місці! Але з цієї причини не слід думати, що я сам не розставляю пріоритети по-іншому. Однак я б хотів наголосити, що радість у вині є найтривалішою з усіх і має найбільшу безперервність, адже любов найяскравіше виражається через свою турбулентність і мінливість. Також робота, так, робота завжди є, вона вимагає, кидає виклик, це повинно бути зроблено (і це буде зроблено, з радістю, здебільшого), але вино як скло: стан нескінченний і повний насолоди, який триває у свідомості; який людина запам’ятовує і чекає з нетерпінням; який оточує свідомість людини як золоте коло. «Життя найкраще тоді, ̶ як казав Александр Дюма, ̶ коли дивишся на нього через бокал Шамбертена!2»
Але тепер не вагайтесь, як каже,більшість не будьте надто ліричними, не погоджуйтесь з тим, що вино важливіше, ніж кохання і робота. І принаймні збережіть нам «поезію торговців вином» (ориг. vinhandlerlyrik)3, жанр, який змушує не лише лемінгів4 стрибати зі схилу. Радість у вині ̶ це щось цілком конкретне і завжди пов’язане з іншими враженнями, ніж просто випивка. Навколо вина завжди є місця, пейзажі, географія, інші люди, інші місця, дороги, вітальні, інтер’єри та екстер’єри. А ще є їжа.
У дитинстві я ненавидів булочки, селеру, брюссельську капусту і вино, а тепер я люблю вино (і час від часу їм брюссельську капусту). Коли це почалося, сказати важко, але я досить чітко пам’ятаю день, коли молодим я заробив трохи грошей і купив кілька пляшок Сент-Еміліон5 додому. Тоді я ще жив із батьками, і ми не мали звички пити вино під час їди, ми зовсім не пили у будні дні. Але ось я прийшов зі своїми пляшками, і виставив несподівано келихи. Я взяв на себе ініціативу і це, просто, була спроба відзначити мою незалежність і самостійність із радістю, зробити цей досвід символічним.
У будь-якому випадку, це був емоційний досвід, якого я раніше не мав. Коли я вставив штопор, я раптом відчув зв’язок із таким виміром, з яким раніше ніколи не зустрічався. Це було так, ніби моя рука і плече були в тому самому обертовому русі, що спадав одночасно, це було одкровення, про яке я раніше не знав. Це відчуття стало ще сильнішим, коли штопор зачепив коркову пробку, пішов на дно, і я повільно почав підтягувати пробку вгору, яка, зрештою, завдяки легкому поруху вийшла з горла пляшки. Це можна порівняти з чим завгодно, але це завжди буде те саме: пробка, яка підтягується вгору.
Якби хтось поглянув на цю сцену збоку, то побачив би жертвоприношення. Ось чоловік, нахилений з однією рукою між ногами, величезний плід, тінь якого різко падає над стіною. Батько і мати дивляться на нього, звучить «витягнута пробка», потім він випрямляється звершивши цей ритуал, здоровий, без болю, цілком податливий і життєвий, і трохи пізніше по кімнаті поширюється чудовий аромат квітів.
Це вино, яке розливається, його букет схожий на повільний вибух, і немає сумнівів, що свіжість зустрічі, звичні обставини і повсякденне тло зробили все, щоб пляшка вина «розкрилась». Я не маю ні найменшого уявлення про те, що було сказано тоді (крім ура), але я цілком впевнений, що мої батьки забрали з собою в могилу пам’ять про цей особливий день, хоча я сам намагався як тільки міг сприйняти цей досвід раціонально і мобілізуватися на наступних зустрічах зі змістом пляшки.
Напевно, є багато людей, які почуваються так, як і я, але ще більше тих, кому все одно. Слід визнати, що все більше вина п’ють як у Данії, так і у всьому світі, але як часто ви чуєте, коли люди говорять: «Мені абсолютно байдуже, яке вино я п’ю, бо я не відчуваю цього», або таке: «Навіщо так багато витрачати грошей на вино, коли можна купити не найгірше, але за половину ціни!» Якщо людина так говорить про вино, у мене є підозра, що вона говорить те саме про інші аспекти життя, тому що, просто, не дбає про більшість речей. Так, я б стверджував, що той, хто п’є жалюгідне вино з якоїсь незрозумілої причини, настільки ж поганий, як той, хто бере дружину лише тому, що її, просто, необхідно мати.
Цю точку зору, хтось може назвати непомильною, але вона має сенс, на мою думку. Я, звичайно, не засуджую тих, які напиваються, але я волів би загострити чуттєвість справжнім келихом вина, а не йти на дно беззмістовно.
Це може виглядати як філософія багатих із вищого класу, але це помилково. Вино пов’язане, як я вже казав, з декораціями і обставинами, і ніхто не повинен банкрутувати і жертвувати будинком, щоб випити доброго вина, тобто такого вина, яке відповідає обставинам, а точніше створити можливість, щоб обставини були навіть кращими, ніж вони є! Тут я також думаю географічно і міг би перелічити сотні випадків, коли скромне вино або правильне вино відіграли свою роль, щоб окреслити контури: зробити видимими речі, які раніше були прихованими; владнати ситуацію так, щоб зустріч між людьми і місце тієї зустрічі настільки запам’яталися, щоб відтоді про це ніколи не забували.
Дозвольте мені зупинитися на одній деталі споживання вина. Можливо, огида, яку відчував я у дитинстві, щонайменше до червоного вина, була пов’язана з температурою. Мій батько ретельно готував графини для вина вранці (це було частиною його ритуалу), ще до прибуття гостей. Він клав їх на полицю над обігрівачем. Тихе вино на смак ще гірше, ніж тепле, і це не вимагає наявності великого розуму, щоб зрозуміти. Особисто у мене алергія на це, тому коли мова йде про вина та температуру, я завжди віддаватиму перевагу вину, яке буде переохолодженим, аніж перегрітим.
Можливо, тому деякі мої найсильніші смакові відчуття були там, де вина зберігаються, звідки вони походять, а саме великі темні льохи глибоко під землею, де середня температура становить тринадцять градусів.
Одного разу стояв я з таким тринадцятиградусним келихом вина в руці у винному погребі в Ріосі6, між павутиною і цвіллю. Тоді якимось особливим чином відкрилося вікно і світло впало на підлогу (мабуть, там був люк вгорі). Сонячне проміння потрапило на вино, відбилося і ніби відкрився якийсь зв’язок з усіма можливими сферами, з якими людина не контактує інакше. Я випив і відчув, у дуже фізичний спосіб, як рідина поширюється в ротовій порожнині, ковзить по горлу, зникає в животі, поширюється тілом, так ніби я сам перетворююсь, можливо, як той, хто приймає причастя і стає єдиним із кров’ю Спасителя. Хоча це швидше виглядало, ніби я уклав завіт з усім, що нас оточує і походить із землі, з рослин, того, що залежить від дощу з неба, від вітрів, пір року, від усього, що росте і живе.
До речі, я ненавиджу пів-пляшки. Це, напевно, можна назвати зізнанням. Це завжди занадто мало. У цьому є щось скупе, щось безнадійне і нехитре. «Якби ти зараз задовільнився половиною пляшки», так, тоді ти задоволений і тим самим відмовляєшся від багатьох можливостей. Уявіть, якби зараз прийшов хтось, з ким би ви могли поділитися або запропонувати келих. Або два!
Пів пляшки завжди замало. Таким чином, ми повернулися до основної теми, яка насправді стосується повноти та щедрості. Спочатку вас перевіряють і відштовхують, потім світ відкривається з усіма можливостями, і вино збуджує своєю дивовижною експансивністю, незбагненністю своєї повноти та чіткою, безкомпромісною прозорістю. Це все те саме, знову і знову ніжний поворот штопором, мелодійний звук відкриття пляшки, розливу, зачарування ароматом та легке сп’яніння, яке відбувається у свій час, а саме тоді, коли існує повна згода між декораціями та виконавцями, чи в королівському замку чи в найскромнішій хатині. Це, інакше кажучи, означає, що радість від вина є синонімом радості у всьому. Лише кілька келихів (вина) дуже часто можуть зарадити…

– – – –
1. Стріндберґ Юхан Август // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. : у 2 т. / За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 576.
2. Шамбертен – відоме бургундське вино (https://en.wikipedia.org/wiki/Chambertin). В тексті автор використовує непряму цитату із роману А. Дюма «Три мушкетери», а саме фразу Атоса, яка у російському перекладі роману звучить так: «…никогда будущее не представляется в столь розовом свете, как в те мгновения, когда смотришь на него сквозь бокал шамбертена».
3. Можливо, автор нарису мав на увазі «винну поезію» (і.е. хамрійят). Найвідомішим представником цього жанру арабської поезії був Абу Нувас.
4. Різновид дрібних гризунів, з якими пов’язують міф про «групові самогубства», що став темою для численних наукових досліджень та дискусій. Див.: Chitty D. Do Lemmings Commit Suicidal? Beautiful Hypothesis and Ugly facts. Oxford, 1996; Чернявский Ф.Б. Загадка лемминговых циклов // Природа. 1968. №12. С.45—50.
5. Французьке вино з Бордо
6. Ріоха – відомий регіон виноробства в Іспанії