З американської поезії

by Diana

Переклав Іван Сірченко

Джек Керуак. Вино занедбаних нетрів
Джерело

Я міг закінчити значно гірше
ніж сидіти в занедбаний нетрях і пити вино

І знати, що все зрештою марно
І знати, що насправді немає різниці
між бідними й багатіями
І знати, що вічність хоча не п’яничка,
але й не твереза, і знати це юним
ще й бути поетом

Міг стрягти в роботу та буденну сірість
І вірити щиро в Божественну милість

Натомість я сиджу в глибоких провулках
Де мене ніхто не побачить, лиш пляшку
і ту побачать порожню

Так само на кладовищах та кукурудзяних полях

І знати, що мертві тримають мовчанку
І знати, що кукурудзиння говорить (хрипло
поміж собою своїми старими руками)

Сидіти в провулках радіти неону
Дивитись за тим як служки із церкви
На ґанку вичавлюють воду з ганчір’я

Сидіти та пити вино
Із небесною сутністю залізничних депо

І бути мільйонером та разом із тим все одно
Перевагу надати обіймам малого бідахи з токаю
І крізь двері ангару проводити сонячне світло на захід
Над густою травою понад залізничних колій

І знати, що ті, хто сплять у течії,
мають порожні мрії про те,
щоб теж сісти вночі, ясно знати

І зосереджено наодинці дивитись
як кружляє діамант цього світу

Теннессі Вільямс. Винолюби-пропойці
Джерело

Винолюби-пропойці сидять на веранді під сонцем.
Вони зовсім зомліли від своїх поразок в коханні.
Пір’я із їхніх віял не тріпоче від кволих рухів.
Від доторку сонця їх риси глибоко потьмяніли.

Давайте нахвалимо їхнє вміння вести діалоги.
Один каже: “ох”, інший відповість: “точно”.

От лише полудень тривав би довіку, бо ночі
їм не пережити.
Вони знають, яскраві та вкрай тонкі жала
під поверхнею їхньої шкіри застигли,
та збуряться у пітьмі—а нині в дурмані, смирні.

До порушення мирного стану ніхто не виказує намір.

Один каже: “ні”, інший бурмоче: “чому?”
Кузини завмерли: опухли.
Про що це замріялись? Вбити?
Замріяння їхнє хтиве, і жадають вони його втілити
та не знаходять нагоди.
Їм, аби врешті зчепитись, постійно бракує поштовху.
Світло зовсім порожнє: відображення пророчить сонце.