З естонської поезії

by Diana

Переклала Ірина Петерсон (Павлюк)

Мегіс Геінсаар. Полуднева порожнеча
Джерело

потай кладе руку тобі на плече
і дивиться очима без повік
мовчки тобі у вічі – аж поки не згодишся, –
тоді змахом руки запрошує
у свій вузький човен
і ви веслуєте вниз за течією.
Це дивна ріка.
Пливучи крізь міста, що занепадають,
лише на мить побачиш тих, хто стоїть на березі,
і все ж знатимеш про них більше, ніж про себе –
помахаєш комусь
з ким розмовляв одного разу вві сні
іншому крикнеш щось,
що той вже давно знає,
востаннє у заплаву,
порослу очеретом
на березі.
Далі йдеш за нею
пересохлими болотами
до білої вицвілої вежі.
“Ось і дім її”, – думаєш;
на стінах годинники без стрілок,
перекинута чорнильниця на столі,
скрізь занепад і
пил.

Тоді вона просить
тихо й водночас владно
зіграти у дайси,
на яких не позначено чисел.
Не розуміючи правил,
ти весь час програєш їй,
п’ючи міцне вино,
від якого ніяк не п’янієш –
а пополудні,
перед тим як дати тобі піти,
вона пророкує майбутнє
з карт, на яких все розписано.

Тобі вже не вибратись.
Веслуючи проти течії
несамовито, з останніх сил,
надвечір добрідаєш додому
і падаєш безсило на стілець,
однак –
ти не зробив
ані кроку
і не бував далі, ніж ця
кімната.

Вероніка Ківісілла
(оригінал надано авторкою особисто)

*
Hommikul kell neli
sain aru et olen maganud
prillid peas
sestap olid unedki
selgete kontuuridega
selged nagu soovid
su suudlus oli
sügava üleküpsenud marja mekiga
tõmmult kirsipunane
keskmise täidlusega
särtsuva vürtsikusega
hape ja park
kenasti tasakaalus
väärispuidune ürdine
ilus kombinatsioon
terviklik bukett
järelmaitsest värises hommikki
see rüübe läheks maksma hingehinna
Uue Maailma
kaanetatult tammevaati

*
О четвертій ранку
я зрозуміла що задрімала
в окулярах
тому й бачила сни
з чіткими контурами
чіткими наче бажання
твій поцілунок був
з глибоким присмаком перестиглих ягід
темно-вишнево-червоний
середньої міцності
гостро пряний
з гірчинкою та кислинкою
добре збалансований
з цінних порід дерева і трав
п’янким поєднанням
гармонійним букетом
післясмак тріпотів до ранку
один ковток вартував би душі
Нового Світу
щільно закритої дубової бочки

*
Kui päev on jätnud mind
poolpaljaks
kui mus pole enam
ühtki sooja soppi
ja isegi mu hingeputukas
väike habrashall koi külmetab

siis ma konutan
viletsa vammusena
kus vähe on alles jäänd villa
koirohuveini imbub hilju mu kerre
ja kaelaunkast ukerdab välja
väike vettinud hingekoi
niisked silmad otsimas lohtu

me joome ja laulame koos
heidepeenikese häälega
veel mõrkjat koitohtu
voolab viledasse verre

kui päev on jätnud mind
poolpaljaks
näeb õhtu seda armetust
ja asub ringvarraste klõbinal kuduma
mu võbiseva keha ümber
vastset vammust
kuu keerleb kedervarrena
õhus hõljub õrnu õhksilmuseid

üks silmapaar varrastelt libisend
kas uus veel õnnestub luua?

*
коли день залишає мене
напівнагою
і я більше не маю
свого теплого куточка
і навіть комаха моєї душі
тендітна сіра міль замерзає

тоді я стаю
мов стара накидка
на якій зовсім мало залишилось вовни
полинове вино просочується у тіло
і з горловини вилітає
змокла маленька душа-метелик
вологою зрошені очі у пошуку втіхи

ми п’ємо і співаємо разом
голосом з тонкої пряжі
і гірка небезпека світанку
впадає в розріджену кров

коли день залишає мене
напівнагою
бачить вечір мою біду
і виплітає подзенькуючи круговими спицями
навколо мого тремтячого тіла
гусінь накидки
місяць ходить по колу як стовбур кедра
ніжні невидимі петлі погойдуються в повітрі

пара очей сковзає зі спиць
чи вдасться виплести ще одну?