Два есеї Єжи Стемповського

Переклала Леся Коростатетвич

Джерело: Jerzy Stempowski Notatnik niespiesznego przechodnia (zbiór esejów)/ Jerzy Stempowski / Wydawnictwo WIĘŹ: Warszawa. – 2014. – T.1 – S.233-236
Пригода як навчальний метод

В 1914 Елі було 23 роки, але весь період розвитку мав вже за спиною. Його батько, чоловік в роках з поважним виглядом, котрого бачив по неділях, коли він поспішав з Біблією в руках до англіканського костелу, розпочав свою кар’єру в Сполучених Штатах як працівник під час будівництва однієї з місцевих трансконтинентальних доріг. Через фінансові труднощі неодноразово припиняли роботи, залишаючи працівників напризволяще. Під час одного з таких періодів безробіття Калбертсон старший, зайшов в якусь суперечку з місцевим шерифом, внаслідок чого американська земля почала пахнути смаленим. Виїхав до Європи, працював в Німеччині, яка теж надокучила, продовжив дослідження старого континенту аж до підніжжя Кавказу, де приєднався до козаків. З досвіду в Скелястих горах навчився мистецтву влучного пострілу з револьвера. Навіть, як для людини в роках, вмів стріляти одразу з двох револьверів, влучати з 20 метрів куля біля кулі. Козаки оцінили вміння чужинця, який одружився з дочкою когось із них і отримав земельну ділянку в станиці.
На південь від станиці простягнувся солоний степ, що належав уряду, продавали бажаючим по 20 копійок за гектар. Американський прибулий здійснив декілька довгих мандрівок солоними пустками, уважно приглядаючись до іржавих джерел, які бачив раніше на іншій стороні океану. Заборгувавшись, купив шматок степу, на якому пізніше знайшли нафту. Сеньйор Калбертсон не дав розквітнути нафтовим підприємцям і став багатою людиною. В новій ролі повернувся до Америки з дружиною і трьома синами. Найстарший з них, Євген, мав в собі щось пісне і виглядав, як адміністратор невеликої броварні. Елі був середнім сином, наймолодший ж Саша був скрипачем і готувався до кар’єри віртуоза.
Молодий потомок козаків, зі сторони матері, асимілювався в Штатах в інший спосіб ніж решта іммігрантів. Замість носити цеглини або продавати газети, став студентом відомого Єльського університету в Нью-Гейвен. Новий для нього механізм отримування грошей з чекової книжки став причиною для непорозумінь з родиною. Узявши одного разу чек з книжки батька, Елі поклав розгонистий підпис на ньому і купив мотоцикл, на якому з ревом виїхав з гаражу. Перший зустрічний поліцейський помітив, що на мотоциклі не має номеру. Проте Елі не бажав роз’яснювати і натиснув на газ. Двоє поліцейських також на мотоциклах настигли його на околиці міста і, коли зіштовхнули на узбіччя, Елі в’їхав в дерево і зламав ногу. Декілька днів потому, його батько отримав рахунок за мотоцикл, штраф за їзду без номеру і рахунок з лікарні. Певно то не була перша витівка його середнього сина, сеньйор Калбертсон виявився невблаганним; вигнав сина з дому і перестав висилати йому гроші. Елі приєднався до бродяг і об’їхав без білету значну частину Штатів. На харчі заробляв розповідями, що зворушують серце, про свої правдиві і вигадані пригоди в різних краях. Здібність до яскравої і захопливої розповіді Елі зберіг і пізніше. Завдяки якій тут подана частина біографічних деталей. Про його ранні пригоди з грузинською принцесою довідався тільки з некрологів, отже роблю висновок, що були пізнішим витвором його таланту байкаря.
Елі був улюбленим сином своєї матері, котра, помираючи, виклопотала для нього батьківське пробачення. Від того часу сеньйор Калбертсон висилав для сина 125 доларів щомісячно, не цікавлячись ближче його долею. До 1915 то була сума, що дозволяла кавалерові жити без турбот і здійснювати виховні подорожі. Після періоду циганської свободи у бродяг Елі не вернувся одразу до навчання в університеті і розважався деякий час в Масатлані. Мексика знаходилась в стані постійного відновлення громадянської війни. Безліч разів одному з революційних урядів вдавалось приходити до влади, закордонні нафтові концесіонери в здогадках, що кожний уряд намагатиметься обмежувати їх правління, допомагали новими засобами озброєній опозиції.
Побачивши швидкого і незайнятого молодика, американський місцевий консул доручив йому місію відновлення перерваних, через урядові сили, взаємин між генералами Вілья і Сапата. Елі завчив напам’ять лист, Вілья ж дав йому в руки картку зі словами: «Lo que dice este hombre es verdad, Villa» – «те, що каже ця людина, це правда». Сховавши цей документ в черевику, Елі вирушив в дорогу, і коли по трьох днях ходу через пустелю опинився на території дій Сапати, його зупинив голос: «Руки вгору». З чагарників вийшло кілька людей Сапати. Один з них ніс линву, на якій одразу ж хотів повісити підозрілого мандрівника. Не допомогла картка Вільї, бо жоден з bandidos не вмів читати. Тільки після довгого роздумів, потоки промови наляканого емісара переконали їх звернутись до старшого за рангом партизана, який також не був упевнений, як потрібно вчинити. Минуло чимало часу, перш ніж Елі був допущений перед лице грізного Сапати.

Przygoda jako metoda wychowcza
W 1914 Ely miał lat 23, ale cały okres formowania się miał już za sobą. Jego ojciec, starszy pan o godnym wyglądzie, którego widywałem w niedzielę zdążającego z Biblią w ręku do angielskiego kościoła, rozpoczął swą karierę w Stanach Zjednoczonych jako robotnik przy budowie jednej z tamtejszych kolei transkontynentalnych. Trudności finansowe przerywały nieraz roboty, zmuszając zatrudnionych przy nich do dawania sobie rady na własną rękę. Podczas jednego z takich okresów bezrobocia starszy p. Culbertson wejść miał w jakiś zatarg z miejscowym szeryfem, wskutek czego ziemia amerykańska zaczęła mu palić stopy. Wyjechał do Europy, pracował w Niemczech i, sprzykrzywszy sobie także ten kraj, posunął eksplorację starego kontynentu aż do podnóży Kaukazu, gdzie przystał do Kozaków. Z doświadczeń w Rocky Mountains wyniósł był sztukę nieomylnego strzelania z rewolweru. Nawet jako starszy pan umiał strzelać naraz z dwóch rewolwerów, trafiając o 20 metrów kula koło kuli. Kozacy ocenili umiejętności obcego przybysza, który ożenił się z córką jednego z nich i otrzymał w stanicy nadział gruntu.
Na południe od stanicy rozciągał się słony step będący terenem rządowym, sprzedawanym chętnym po 20 kopiejek za hektar. Amerykański przybysz odbył kilka długich wędrówek po słonych pustkowiach, przyglądając się uważnie rdzawym źródłom, jakie widział był przedtem po drugiej stronie oceanu. Zadłużając się, kupił szmat stepu, na którym później znaleziono naftę. Culbertson senior nie dał się wykwitować przedsiębiorcom naftowym i został bogatym człowiekiem. W nowej postaci wrócił do Ameryki z żoną i trzema synami. Najstarszy z nich, Eugene, miał w sobie coś postnego i wyglądał na administratora niewielkiego browaru. Ely był drugi z kolei, najmłodszy zaś Sasha
był skrzypkiem i przygotowywał się do kariery wirtuoza.
Młody potomek Kozaków po kądzieli asymilował się w Stanach w innym porządku niż ogół imigrantów. Zamiast nosić cegły lub sprzedawać gazety, został studentem sławnego Yale University w New Haven. Nowy dlań mechanizm robienia pieniędzy z książeczki czekowej stał się przyczyną nieporozumień z rodziną. Wziąwszy raz czek z książeczki ojca, Ely położył na nim zamaszysty podpis i kupił motocykl, na którym z hukiem wyjechał z garażu. Pierwszy spotkany policjant zauważył, że motocykl nie miał numeru. Ely nie miał jednak ochoty do tłumaczenia się i dał pełny gaz. Dwóch równie zmotoryzowanych policjantów dopędziło go na skraju miasta i, gdy zepchnęli go na brzeg szosy, Ely wjechał na drzewo i złamał nogę. W parę dni potem ojciec jego otrzymał rachunek za motocykl, karę za jazdę bez numeru i rachunek ze szpitala. Nie był to zapewne pierwszy figiel jego średniego syna, bo Culbertson senior okazał się nieubłagany; wypędził syna z domu i przestał mu przysyłać pieniądze. Ely przystał do trampów i objechał bez biletu znaczną część Stanów. Na wikt zarabiał wzruszającym serca opowiadaniem o swych prawdziwych i urojonych przygodach w różnych krajach. Zdolność barwnego i zajmującego opowiadania przygód Ely zachował i później. Jej to zawdzięczam część przytoczonych tu szczegółów biograficznych. O jego najwcześniejszych przygodach z gruzińską księżniczką dowiedziałem się dopiero z nekrologów, wnoszę więc, że były późniejszym tworem jego talentu fabulacyjnego.
Ely był ulubionym synem swej matki, która, umierając, wyjednała dlań przebaczenie ojcowskie. Odtąd Culbertson senior przysyłał synowi 125 dolarów miesięcznie, nie interesując się bliżej jego losem. Do 1915 była to suma pozwalająca kawalerowi żyć bez trosk i odbywać kształcące podróże. Po okresie cygańskiej swobody u trampów Ely nie wrócił od razu do dyscypliny uniwersyteckiej i bawił przez pewien czas w Mazatlanie. Meksyk znajdował się w stanie odnawiającej się wciąż wojny domowej. Ilekroć jeden z rządów rewolucyjnych zdawał się dochodzić do wykonywania władzy, zagraniczni koncesjonariusze naftowi, w przypuszczeniu, że każdy rząd dążyłby do ograniczenia ich uprawnień, zasilali nowymi środkami zbrojną opozycję.
Widząc bystrego a niezatrudnionego młodzieńca, miejscowy konsul amerykański powierzył mu misję nawiązania przerwanej przez siły rządowe łączności między generałami Villa i Zapata. Ely nauczył się na pamięć listu, Villa zaś dał mu do ręki kartkę ze słowami: Lo que dice este hombre es verdad, Villa – to, co mówi ten człowiek, jest prawdą. Ukrywszy ten dokument w bucie, Ely ruszył w drogę, i kiedy po trzech dniach marszu przez pustkowia znalazł się w obrębie działania Zapaty, zatrzymał go głos: „Ręce do góry”. Z krzaków wyszło kilku ludzi Zapaty. Jeden z nich niósł powróz, na którym chciał natychmiast powiesić podejrzanego podróżnika. Nie pomogła kartka Villi, bo żaden z bandidos nie umiał czytać. Dopiero po długim wahaniu potoki wymowy przerażonego emisariusza nakłoniły ich do odwołania się do starszego rangą partyzanta, który również nie był pewien, jak należy postąpić. Minęło sporo czasu, zanim Ely został dopuszczony przed oblicze groźnego Zapaty.

Джерело: Jerzy Stempowski Notatnik niespiesznego przechodnia (zbiór esejów)/ Jerzy Stempowski / Wydawnictwo WIĘŹ: Warszawa. – 2014. – T.1 – S.231-233

Молодий Панург
Серед спінозистів звернув увагу на студента, який здавався старшим від решти. Високий, дещо сутулий, на астенічному тулубі носив невелику і округлу голову з рідким, світлим волоссям. Обличчя мав зім’яте, жовтувате, яке бачимо зранку в день Нового року в людей потьмарених передноворічними пиятиками, але, які щиро намагаються тверезо оцінити прийдешній час. По-французьки розмовляв радше легко, ніж правильно, з особливою вимовою, яка не була ключем його походження. Сідаючи поруч зі мною, поклав на столі елементарний підручник з економіки англійською, на якому зауважив підпис: Елі Калбертсон¹.
Дарма що був одного з ними віку, Елі здавався старшим від решти спінозистів, більшість з яких ще озирались на тата з мамою і мусили ощадливо використовувати гроші, що присилали з дому. Елі натомість – як можна було зауважити з його жовтуватої шкіри і почервонілих очей – проводив ночі, за граю в карти або іншими закулісними розвагами для дорослих. Як Панург Рабле знав 36 000 способів здобування грошей і стільки ж способів їх розтринькати. На запитання, що власне робить в гуртку спінозистів, міг би відповісти словами Протоса з «Темниць Ватикану»: Je prend mon élan – набираю розгону.
Власне, ввійшли в один із воєнних періодів під час яких примітивні оцінюючі судження, що ґрунтуються на приналежності до національної групи або місця, розростаються рунисто як бур’яни, запаморочують навіть найбільш підготовлені розуми. Елі здавався вільним від цих взаємозв’язків. Не обтяжувала його жодна справа, окрім власної. Інтроспекція не побуджувала його також до жодних складних або захоплюючих питань. Отож, стояв обома ногами на землі, готовий до всього, з цікавістю приглядаючись до світу навколо нього. Говорив легко і невимушено як людина вільна від комплексів і обмежень. Його свобода непокоїла інших спінозистів, обтяжених вимогами успадкованих і добровільно прийнятих дисциплін.

¹Елі Калбертсон – автор відомих підручників для гри в бридж, помер 28 грудня 1955 в Сполучених Штатах.

Młody Panurg
Wśrod spinozistow zwrociłem uwagę na studenta, ktory wydawał się starszy od innych. Wysoki, nieco zgarbiony, na astenicznym tułowiu nosił niewielką i okrągłą głowę z rzadkimi, jasnymi włosami. Twarz miał zmiętą, żołtawą, o wyrazie, jaki widuje się rano w dzień Nowego Roku u ludzi zamroczonych jeszcze sylwestrowymi libacjami, lecz robiących szczery wysiłek w celu trzeźwej oceny nadchodzącego czasu. Po francusku mowił raczej łatwo niż poprawnie, z osobliwym akcentem, niedającym klucza do jego pochodzenia. Siadając koło mnie, położył na stole elementarny podręcznik angielski ekonomii, na ktorym dostrzegłem podpis: Ely Culbertson¹.
Jakkolwiek w rownym z nimi wieku, Ely wydawał się starszy od pozostałych spinozistow, z ktorych większość oglądała się jeszcze na tatę i mamę i musiała obchodzić się oszczędnie z przysyłanymi z domu pieniędzmi. Ely natomiast – jak można było wnosić z jego żołtawej cery i zaczerwienionych oczu – spędzał noce na grze w karty i innych rozrywkach zastrzeżonych dla dorosłych. Jak Panurge Rabelais’go znał 36 000 sposobow zdobywania pieniędzy i tyleż sposobow ich trwonienia. Na zapytanie, co właściwie robi w kołku spinozistow,
mogłby odpowiedzieć słowami Protosa z Lochów Watykanu: Je prend
mon élan – nabieram rozpędu.
Weszliśmy byli właśnie w jeden z okresow wojennych, podczas ktorych prymitywne sądy wartościujące, oparte na przynależności do grupy narodowej lub miejsca, plenią się jak bujne chwasty, zamraczając nawet najbardziej wyszkolone umysły. Ely zdawał się wolny od tych powiązań. Nie ciążyła na nim żadna sprawa procz jego własnej. Introspekcja nie stawiała mu rownież żadnych trudnych lub absorbujących zagadnień. Stał więc obu nogami na ziemi, gotow do wszystkiego,
przyglądając się ciekawie otaczającemu go światu. Mowił łatwo i prosto jak człowiek pozbawiony kompleksow i zahamowań. Jego swoboda niepokoiła innych spinozistow, obciążonych wymaganiami odziedziczonych i dobrowolnie przyjętych dyscyplin.

¹Ely Culbertson, autor znanych podręcznikow do gry w brydża, zmarł 28 grudnia 1955 w Stanach Zjednoczonych.