Марек Бєньчик. Якщо любиш…

Переклала Юлія Рисіч-Шафранєц

Джерело
За виданням Marek Bieńczyk, Nowe kroniki wina, Warszawa: Świat Książek, 2010, s.146-148.

Як у дитинстві складно було відповісти на незабутнє запитання „Кого ти більше любиш? Мамуню чи татуся?”, так само й зараз, в віці вже дорослому, нам, виноманам, важко вирішити, що варте глибших почуттів: вино з одного сорту чи купаж, народжений із поєднання кількох щепів. У світі ґрон, подібно до світу людей: є ті, що найповніше себе виражають в егоїстичній самоті, в звитязі індивідуальній, а є такі, котрим ліпше працюється у колективі. Найбільш яскраво ілюструє цю різницю класичний приклад: вúна з Бургундії й вúна з Бордо. Перші з них постають, і про це мають знати навіть діти (після вісімнадцяти), виключно з ґрон піно-нуару, якщо йде мова про червоні вúна, – винятком є малозначне Бургонь Пас-Ту-Грен, із поєднання піно-нуару та гамею. Якщо ж мова про білі, то такі бургундські вúна народжуються майже винятково з ягід шардоне. Вúна з Бордо, поза насправді рідко-рідкісними винятками, є композиціями, тобто – купажами, або блéндами, як нарекли англійці.
Піно-нуар – ґатунок, безперечно, самолюбний: змішаний з іншими, втрачає свою вишуканість і оригінальність та ніколи не дасть винареві добірного вина, хоч там яких можливих трюків і доступних методів, ферментів чи підсилювачів смаку не вживали б. „Якщо любиш, кохай!” – скажу про піно-нуар, цитуючи відому пісню, бо ці слова пасують йому влад. Піно-нуар можна любити лише у стовідсотковій присутності, в його, власне, осібній повноті. Можна або приймати його, яким є, або лишити в спокої і пошукати щастя десь-інде – про жодні компроміси нема що й говорити.
Натомість справжній, традиційний купаж із Бордо є співпрацею. Особливо, якщо йдеться про так званий Лівий берег1, або країну великих Медоків2 та вин із регіону Грав. Жоден з вирощуваних тут сортів неспроможний самотужки осягнути величі, як у перифразі з пісні того ж автора: „Без тебе я безсилий”. Де криється секрет феномену бордоських купажів, спробував мені якось пояснити один з тамтешніх винарів, вживаючи при цьому порівняння з королівським двором. Перекажу скорочено, тому що образ вийшов достатньо яскравий, хоч і дещо патерналістичний. Отже, на троні сидить король, Каберне Совіньйон. Господар і володар, той, що своєю міццю зʼєднує все королівство. Саме він закладає підвалини, ухвалює закони, розбудовує державу. Праворуч короля сидить його дружина, тобто Мерло. Вона помʼякшує строгість володаря і чоловіка, доповнює його тверде правління чуттєво-лагідними і солодкими штрихами. Звісно, на королівському дворі зʼявляється поряд із королем та дамою й валет, або теж шляхтич. Звати Каберне Фран, ролі значної або впливу у державі він не має, не має ані сили короля, ні шарму королеви, однак, за правилами двору, – елегантний шик, напудровану перуку і легкий підхід, до всього: як до відтворення наказів короля підданим нижче по драбині, так і копіювання посмішки володарки. Є трохи двостатевий, але потрібний у дворі. Нарешті, зрідка й на короткий час (що відбивається у близько 3-8 відсотках композицій) до двору прибуває трубадур, співець, інакше – Пті Вердо. Як молодий та енергійний, не обтяжений обовʼязками, він додає пікантності і барв життю на королівському дворі. І заспіває, і станцює, й закоханим поглядом обдарує, але надовго його витримати неможливо, і тому: „Агов, юначе, пісня гарна, але не перебільшуй, вже на тебе час!”
Ця казочка, насправді, має тісний звʼязок з реальністю: різниця в винах, які дегустують з бочки кожне поодинці, ще до постання купажу, просто разюча. Мистецтвом у компонуванні і є те, щоб з ідеально дібраних пропорцій народилася така монархія, де внесок кожного у співвідношенні до значення був би помітний, але не переважав надміру.
Отож, кого любити більше: купаж чи моноліт? Без перебільшення скажу, що це вибір такий, як між культурою й природою речей. Вúна з кількох сортів – продукт розвинених цивілізацій. Вони показують художню силу творення, здатність робити речі ідеально гармонійні, вміння відшукувати бездоганну рівновагу й кшталт. Вина ж, народжені із ґрон одного щепу, є менш художні, менш інтелектуальні, є первинніші; взамін – ближчі до матінки-природи, тієї першої, прямої істини; вони – більш материнські. Бургундські вúна самим смаком нагадують експресію; вúна з Медоків або вúна з Грав мають фундаментальнішу структуру і трохи менше винограду, це – батьківські вúна.
Отже, кого любити більше: мамуню чи татуся? Як добре знаємо, єдина правильна тут відповідь була: „Маму і тата”. Або: „Раз – маму, а раз – тата”. Літо і осінь – час для мам, зима – це час батьків.
—-
1. Ідеться про лівобережжя Жиронди – естуарію рік Дордонь і Гаронна, неподалік центру Бордо.
2. Маються на увазі вина з кількох апелласьйонів регіону Бордо. Апелласьйон – це чітко визначений територіально виноробний район зі стандартизованою державою технологією виробництва. Вина Медок походять з таких апелласьйонів: Медок, О-Медок, Лістрак-Медок, Муліс-Медок.