Марек Бєньчик. Хвіст павича або самотність дегустатора

Переклала Маріанна Восковнюк
Джерело

Вони багатозначно переглянуться, коли ти запалиш свічку; вони уже смакуватимуть другий шматочок бабусиної шинки, наминатимуть овочевий салат, швидко ковтатимуть, коли ти ще будеш підносити келих до полум’я і приглядатимешся барві вина й усім її відтінкам. Вони обміняються дурними усмішками, заїдаючи ту смаковиту свинячу грудинку тим добрим чорним хлібом, той чудовий м’ясний рулет тим непоганим солінням, коли ти будеш крутити келихом, аби побачити чи залишаються на стінках сліди від вина, які називають «слізьми» («але ж гарно плаче», буркнеш собі під ніс, а вони знизують плечима і далі будуть розмовляти про Моніку і Клінтона). Захлинаючись від сміху вони швидко доллють собі вина, коли ти похилишся над знову нерухомим келихом і глибоко вдихнеш повітря. Але ні, це уже занадто, промовлять їх очі, коли ти крутиш келих з вином і знову вдихаєш запах, бо другий, глибший шар аромату геть відрізняється від першого («але букет – прошепочеш – неймовірно, запах трюфелів та горіхів», отож чом би й ні, накладуть собі ще салату і дядько згадає, яким чудовим хлопцем був Рейган). Твоя бідна дружина погляне під стіл, всі низько схиляться над тарілками з бігосом, бо він дуже смачний сьогодні («і навіть те винце підходить»), і ти якраз робиш перший ковток, голосно зачерпнувши повітря. Ооо, не витримують і вибухають реготом, ооо, ха-ха, нічого не з’їв, а уже горло полоще. Звісно ти будеш довго, занадто довго булькотіти, пересувати вино по язику і піднебінню, аж до ковтка, і переміщувати його ближче до губ, примружуючи очі, тож нехай краще уже розправляться з тією шинкою («президенти бувають різні, от наш наприклад …»), нехай уже думають про десерт. «Чудово побудований – кинеш у повітря – міцний скелет чудово доповнений тілом, жодної вайлуватості» і тоді уже безцеремонно вони постукують себе по голові, допиваючи третій келих вина, глибоко дихають і запалюють третю сигарету («по обіді смакує найліпше»). Вони мабуть не відають, що ще чекає на них, тільки бідна дружина поспіхом піде на кухню з тарілками і ще довго буде діставати торт з холодильника. Так, лупають очима, сигарета прилипла їм до нижньої губи, тітка роззявить рота мов новонароджене пташеня, бо ти виймаєш секундомір з кишені. Виймаєш секундомір («чи не підводять мене старечі очі, це ж певне секундомір» – «так, тітко, секундомір»), покладеш його перед собою, заплющиш на мить очі, ніби хочеш щось пригадати, врешті зробиш той перший ковток, натиснеш на кнопку. Похилишся над циферблатом, будеш чогось чекати, а тоді клацнеш і глянеш на результат. «Святі небеса, оце хвіст – і розмріяно – справжній хвіст павича, 15 секунд; тепер і шинки з’їсти не завадить». Вони швидко підуть, скажуть, що було добре, але не знають вони що пережили, що випили, адже ти дістав одну з кращих пляшок; сердечніше ніж зазвичай обіймуть дружину, тебе поплескають по плечу, а ти, шалений дегустатор, будеш сидіти сам за столом, вдивлятимешся в зачинені двері, почуєш плач дружини з кухні і подумаєш: «Святі небеса, чи хтось мене зрештою зрозуміє, хто сяде навпроти і скаже, щось вартісне, щось що має значення і сенс. Ну і вирахує зі мною хвіст павича».
Не знаю хто, бо супроводжує нас, хворих на вино, самотність, і ми вміємо зіпсувати кожну гостину. До того ж, у такому куштуванні все так складно: а віднайти і вирахувати хвіст павича це найбільше мистецтво в дегустації, ще складніше ніж оцінка барви, букету і складу вина, і я й далі його наполегливо вивчаю. Тут мова про «посмак» вина, тобто визначення стійкості аромату. З цією метою, перш ніж ковтнути вина, потрібно згадати його ароматично-смакову палітру і зосередитися на найсильнішому смаку. Далі, після ковтка, потрібно простежити поступове послаблення цього смаку в роті; складність полягає в тому, що на нього посилено будуть накладатися інші речі: терпкість, кислотність, таніни, тепло в стравоході. Час прояву обраного нами смаку вимірюється в одиницях званих caudalies (від лат. cauda – хвіст). Одна caudalie це лише одна секунда; слабкі вина одразу щезають або тривають щонайбільше одну caudalie, від 7-8 секунд це уже дуже добре; 12 секунд досягають лише розкішні вина: про такі кажуть, що вони мають неповторний фініш, що вони «довгі», «розвинені», «кружляють на устах» і що розвивають «хвіст павича». Кажуть, Léoville-Las Cases* (з регіону Сен-Жульєн в Бордо) 1996 року досягає мало не хвилини; я боюся, що ніколи не скуштую цього вина. Роберт Паркер**, найбільший авторитет у світі, називає його «легендою нової ери» і я бажаю Паркерові й надалі багато приємних дегустацій.
Але і ми не в тім’я биті. Якщо маємо вдома секундомір або годинник з секундною стрілкою, за ціну цієї книжки можемо купити хорошого мадірана*** Labranche Laffont ’98. У нього хороший букет, воно гармонійне і добре закінчується. На мою думку цілком довге: 7 секунд. І можливо це й не хвіст павича, але принаймні хвостик. Секундоміри у поміч!

* Винзавод в регіоні Сен-Жульєн у регіоні Бордо Франції.
** Роберт М. Паркер-молодший – американський винний критик.
*** Мадіра́н (фр. Madiran) — муніципалітет у Франції, у регіоні Південь-Піренеї.