М. Ф. К. Фішер. Вино в бокалі

Переклала Тетяна Марченко
Джерело

За чотири сотні років до народження Христа, грек на ім’я Теогнід написав: «Вино має звичку показувати, що на думці у людини».
Більш ніж дві тисячі років потому, у 1920, мудрий англієць Джордж Сентсбері у своїх «Нотатках на журналі обліку колекції вин» писав про вина так: «Коли вони були хороші, то тішили мої відчуття, піднімали мені настрій, покращували мої моральні й інтелектуальні сили, крім того ще й дозволяли наділити такими самими перевагами й інших людей.»
Обоє чоловіків, такі далекі один від одного в часі, але близькі в своєму розумінні як інших людей, так і самих себе, погоджувалися з поетами і філософами кожної цивілізації, починаючи з найпершої, що хороше вино, добре випите, може возвеличити людський дух.
Як його пити, коли воно налите з фляжки чи пляшки, залежить в основному від людини, яка це робить. Це може бути щось дурне, на одному рівні з ненажерливістю й грубістю; і, як не крути, за це буде кара, і з не меншою ймовірністю, це викликає на поверхню прихованого дурня.
Якщо вино випите добре, то це, як сказали Теогнід і Сентсбері, показник як людської суті, так і відношення людини до решти світу.
Після того, як воно потрапило до склянки, у вині можна знайти кілька простих речей, які розкриють його характер тому, хто прогне більшого ніж просто рідини в кишках і веселості духу.
Ці правила прості, і якщо їх дотримуватися, то додасть і збільшить насолоду від навіть найпростішої тарілки, найпростішої страви.
По-перших, на кожне вино потрібен окремий бокал, або його потрібно ополіскувати між винами. Бокал, бажано на ніжці, потрібно наповнювати тільки на третину або на половину.
Решта – природний рух до осушення й потому інстинктивного очікування післясмаку, тієї дивної чуттєвої насолоди яка повинна слідувати навіть за один ковтком пристойного вина, і яка може бути подібною на дотик раю після чудового.
Отож, спершу бокал потрібно потримати навпроти світла, чи свічок, чи вогнища в каміні, якщо це відбувається в колі добрих друзів, чи навпроти будь якого світла в принципі – пікнік на пагорбі, ресторан на узбережжі, залізнична станція між потягами.
У ньому буде те, що Роберт Льюїс Стівенсон якось назвав «кров’ю і сонцем у тій старій фляжці», й часом воно манливо прилягатиме до стінок, ламаючи світло, а інколи воно буде відстороненим наче той кришталь, наче зневажає те, у що його поміщено
Наступний крок – смакувати. Те, що називають букетом – це винагорода за цю приємну операцію, і він може варіюватися від делікатного до насиченого. Якщо вино холодне, то букет буде тривалішим і часто важко вловимим відкриттям, ніж при кімнатній температурі вже з самого запаху; бокал можна делікатно обертати, аби характерний аромат того чи іншого вина піднявся і непомітно випарувався в ніздрі того, хто його прагне.
Для деяких з найкращих вин букет так само важливий, як смак, колір чи після смак, і для них є спеціальні бокали, схожі на ковпаки для широких димоходів, – все заради нюхачів. Але більшості людей, як і більшості вин, найпростіший з бокалів – від склянки до простого бокалу на ніжці, який підійде для будь-якого білого, та й червоного вина – подарує достатньо насолоди.
Наступний крок – але аж ніяк не найважливіший, хоча це й основна причина всього цього милого базікання – випити вино.
Маленькі ковточки підійдуть найкраще. Великі ковтки – для спраги, їх найкраще залишити для води, союзника людини. Маленького ковтка достатньо аби почати насолоджуватися будь яким вином. Його потрібно перекотити під язик, а тоді на нього, – не важливо, наскільки обережно, – аби всі смакові рецептори проснулися й зосередилися. Його можна потримати кілька секунд у роті. Тоді воно котиться горлом вниз, наче блаженний провісник того, що слідує за ним, і обіцянка ця хороша: з’їдене смакуватиме краще, і те що слідує за їжею і напоями буде з ними на рівні.
Останнім часом чимало пишуть про «церемонії» дегустації вин і пиття вина, і там – напевно без цього не обійтися – багато нісенітниць і очевидних речей, як і примхливого снобізму. Напевно, одне з найрозумніших зауважень щодо цієї бундючної спроби змусити людей перетворити природну функцію вина на снобіську моду, зробив власник французького шато, однієї з найкращих виноробень у Бордо: «… вино це насолода, а не бентежний і лячний обов’язок».
Інший хороший автор, який пише про насолоду вином, у одному з внутрішніх галузевих вісників для Каліфорнійських виноторговців і виноробів недавно написав: «Навчіться аналізувати свої відчуття і записувати їх у свою пам’ять. Роблячи це, ви впізнаєте таке саме чи схоже вино, коли зустрінете його ще раз».
Це найкраще відчуття для будь-якої розсудливо мислячої людини, хоче вона пляшку поважного «Red Ink» до стейку, чи пляшку шампанського, аби відсвяткувати доньчине весілля: вона знає, що шукає, скільки може на це витратити, і скільки це дасть їй натомість. Вона знає, що її порадує, і дозволить, як сказав Сентсбері «наділити такими самим перевагами інших людей».
Можна не мати бажання, як деякі серйозні й промовисті «поціновувачі», могти впізнати конкретний рік конкретного розливу з конкретного участку конкретного виноградника, але знати чого хочеться: хорошого червоного, білого чи рожевого вина з одного з регіонів Каліфорнії, які займаються виноробством, і навіть, з практикою, такого ж вина з тієї чи іншої долини – Санта Клара, Сан Бернардино, Лівермор, Сонома, Напа. Це стане ще одними дверима, які відкриються до вміння цінувати рідкісні речі в цьому житті.
Тоді можна буде погодитися з Шекспіром, що «хороше вино – це добре і мирне створіння, якщо підходити до нього з розумом».